ЗДО №1, "Ялинка", Пулини
Пулинський район, Житомирська область

Поради психолога

ДЕСЯТЬ ПРАВИЛ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОМФОРТУ

ДИТИНИ


1. Люби свою дитину! Радій з її присутності, сприймай її такою, яка вона є; не ображай, не принижуй, не позбавляй її бути впевненою у собі, не піддавай несправедливому покаранню.
 2. Оберігай свою дитину! Захищай від фізичних і душевних безпек, навіть жертвуючи власними інтересами і ризикуючи життям.
 3. Будь прикладом для своєї дитини! Нехай у вашій сім’ї панують чесність, скромність, гармонія.
 4. Грайся зі своєю дитиною! Приділяй їй якомога більше часу, розмовляй з нею.
 5. Працюй зі своєю дитиною! Привчай її включатися в усі роботи по господарству.
 6. Дозволь дитині набути життєвого досвіду. Хай навіть не безболісно, але самостійно!
 7. Покажи дитині можливості і межі людської свободи!
 8. Привчай дитину бути слухняною! Батьки повинні стежити за поведінкою дитини і спрямувати її таким чином, щоб дії не завдавали шкоди ні їй самій, ані іншим.
 9. Чекай від дитини тільки таких міркувань та оцінок, на які вона здатна у своєму віці, виходячи з рівня розвитку і життєвого досвіду.
 10. Зроби так, щоб спогад про щасливе дитинство зігрівав її все життя. 

Криза 3-х років: ЗРОЗУМІТИ ДИТИНУ

Пам’ятка для батьків, діти яких переживають кризу трьох років

Варто: 

- підтримувати атмосферу любові, ласки, безпеки й забезпечувати захист;
- давати прості та чіткі інструкції, що ними дитина зможе керуватися;
- підтримувати й хвалити за досягнення;
- учити дитину основних правил безпеки;
- встановлювати розумні межі поведінки і стежити за їх виконанням;
- радіти розумовій активності та сприяти її проявам у дитини;
- приділяти дитині час і забезпечувати можливості для розвитку її мислення;
- пояснювати дитині, що для чого робити, як робити тощо;
- дозволяти дитині виражати як позитивні, так і негативні емоції;
- показати дитині різні способи вираження своїх почуттів;
- залишатися спокійним під час спалахів гніву дитини – не поступатися, але й не зловживати владою;
- називати почуття, що їх переживає дитина в конкретній ситуації, та озвучувати їй свої переживання;
- виражати своє невдоволення лише щодо вчинків дитини, а не до неї самої;
- утримуватися від суперечок про те, хто має рацію, а хто ні;
- ставитися до дитини, як до «чудової, надзвичайної трирічки».


Не варто:

- конкурувати за владу з трирічною дитиною;
- вважати, що хороші батьки – це ті, в яких дитина слухняна;
- пригнічувати дитячу активність і самостійність, карати за імпульсивність;
- ставитися до дитини, як до «жахливої трирічки»;
- відмовлятися встановлювати межі й вимоги до поведінки дитини;
- очікувати забагато від дитини, наче вона вже й справді доросла;
- гадати, що дитина гратиме з іншими дітьми раніше, ніж навчиться грати біля них;
- соромити та ігнорувати дитину.

ПРИЧИНИ ХВОРОБЛИВИХ, ПАТОЛОГІЧНИХ СТРАХІВ У ДІТЕЙ:

  •  Засоби масової інформації дають дозу страху «кінськими пор-ціями» (вампіри, убивства, знищення, зникнення). І це, на думку психологів, зараження страхом. Коли лікарі-психотерапевти ставлять батькам дітей-невротиків в анкетах питання: «Чи є в дитини страхи, пов'язані із чимось?», мами все частіше вказують на... мультфільми. Психологи вважають це закономірним. Ні Шапокляк, ні Карабас-Барабас, ні навіть Бармалей не можуть викликати в дитини патологічного страху. А теперішні примари, вампіри, страшні інопланетяни можуть. Справа в тому, що навіть Баба-Яга не є представником абсолютного зла й поводиться по-різному: може налякати, а може й допомогти. Крім того, вітчизняні режисери й художники-ілюстратори зазвичай намагалися врівноважити злочинницьку сутність казкових чудовиськ їхніми смішними зображеннями. От і, виходить, що дитина одержувала свою порцію страху в адаптованому традицією та дитячим мистецтвом вигляді, невеликими порціями, а тепер все «накачується» без будь-якого виправлення на ступінь жаху.
  •  Наслідок сильного переляку: зустріч із собакою, напад хулігана, ледве не потонув, у будинку пожежа тощо.
  • Сімейні конфлікти, сварки, скандали. Тривожність у родині породжує емоційне відкидання дитини: байдужність із боку батьків і відверте відштовхування дитини, нелюбимі й небажані діти, яким дають зрозуміти, що вони — тягар, виростають тривожними.
  • Несприятливий психологічний клімат у класі, школі, несправедливість учителя. В. Сухомлинський підкреслював, що школа й страх — поняття такі самі несумісні, як краса й каліцтво. Під впливом страху школяр протягом тривалого часу не може нормально розвиватися. Крик приголомшує, оглушає дитину, вона перестає сприймати слова педагога, який кричить, у неї виникає реакція активного протесту.
  • Висміювання. Доктор Б. Спок підкреслював, що глузування — занадто сильний засіб для маленьких дітей. Дитина почуває себе приниженою
  • Поради психолога
  • з питань адаптації дітей в  закладі дошкільної освіти

            Проблема адаптації до умов дитсадка виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше приходить до нього.. Для такої дитини незвичне все: відсутність близьких, незнайомі дорослі, велика кількість дітей, новий розпорядок дня, нове приміщення тощо. Змінені звичні умови життя вимагають від дитини перебудови раніше сформованого стереотипу поведінки. Як відомо, він формується вже з перших днів життя дитини в сім'ї і до 2-3 років стає досить усталеним. Така різка зміна звичних форм життя викликає, насамперед, нервово-психічне напруження, не завжди проходить без утруднень, а в деяких дітей супроводжується важкими емоційними переживаннями. У дітей у період адаптації можуть порушуватися сон, апетит, настрій, інколи підвищується температура тіла. У деяких може простежуватися тимчасова втрата мовлення, порушуватися раніше набуті позитивні навички.   Як показують педагогічні та медичні дослідження, характер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як: вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10-11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя); стан здоров'я та рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи); рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до дитячого закладу); досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми).

           Практика свідчить, що значна частина педагогів та батьків, тобто людей, які здійснюють виховання дітей раннього віку, мають надто поверхові уявлення про адаптацію дитини до дитячого садка як про складний процес. Оптимізація загального стану дитини в цей період та керування її поведінкою потребує глибокого розуміння психофізіологічної суті адаптації, щоб уникнути неправильних виховних впливів як у сім'ї до моменту вступу дитини  до закладу , так і в початковий період її перебування в яслах. Наслідком неправильної педагогічної тактики є довготривале та болісне звикання малюка до нових умов життя. 

    Можливими причинами «важкої адаптації» можуть бути:

    1. Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу 

     Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування майбутніх змін. Часто батьки, відправивши дитину до дитячого садка, ставляться до неї зі співчуттям та з жалістю. Нерідко батьки залякують дитину: «Не будеш слухатися - віддам до дитячого садка». Це все негативно впливає на процес адаптації. 

     2. Несформованість навичок самообслуговування 

    У деяких сім'ях дорослі досить довго ставляться до дитини як до маленької, не хочуть або не вміють помічати, що вона стає дорослішою, занадто опікуються нею, блокуючи тим самим розвиток самостійності. Такі діти, потрапляючи до дитячого садка, почуваються безпорадними та самотніми - вони не можуть самостійно одягатися, вмиватися, користуватися туалетом тощо. 

     3. Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини 

     Несформованість у дитини практичної взаємодії з близькими людьми негативно впливає також на взаємостосунки з іншими дорослими, передусім із вихователем. Діти, батьки яких мало уваги приділяли розвитку ситуативно-ділового спілкування, не вміють гратися іграшками, часто згадують про батьків, не вміють активно долучатися до колективних ігор, довго адаптуються до умов дитячого закладу. 

     4. Несформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками

     Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з ровесниками. Починаючи відвідувати дитячий садок, така дитина насторожено та з недовірою ставиться до інших дітей, часто конфліктує з ними, ні з ким не ділиться своїми іграшками, забирає іграшки в інших, тому що не вміє попросити; якщо іграшка одна, вона не може зачекати, поки інший пограється нею. 

     5. Відсутність у дитини самостійних ігрових дій 

     Довготривала змістовна гра відволікає малюків од думок про розлуку з близькими дорослими, сприяє більш швидкому звиканню до середовища, однак реальний рівень ігрових умінь дітей, що зводився до примітивних маніпуляцій з іграшками, не сприяє легкому входженню в нові умови. 

     6. Висока емоційність дитини в цей віковий період

     Необхідність розриву міцних зв'язків із близькими дорослими болісно переживається маленькою дитиною. Ця особливість яскраво виявляється в момент розлучення з батьками, які відчувають хвилювання та негативні емоції, коли вперше залишають малюка в дитсадку. Це неминуче веде до порушення емоційного стану дитини. 

     7. Значна невідповідність домашнього режиму режимові  закладу дошкільної освіти

     У випадках, коли домашній режим і режим дитячого закладу кардинально відрізняються в часі та послідовності режимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов життєдіяльності може відчувати психофізіологічний дискомфорт. Буває так: дитині пропонують поїсти, а вона не голодна; через деякий час у неї виникає почуття голоду і вона починає вередувати або майже засинає перед обідом, хоча перед цим, на прогулянці, плакала, тому що хотілося їсти. 

     8. Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною та вихователем 

     Відомо, що головна роль у період звикання дитини до нових мікросоціальних умов життя відводиться вихователю. На успішність адаптації впливають його інтенсивні педагогічні впливи з достатньо виразною емоційною забарвленістю. У випадках, коли емоційний контакт між дитиною та вихователем не встановлюється, виникає «важка адаптація», її причинами можуть бути: незнання вихователем індивідуально-психологічних особливостей дитини; намагання вихователя якнайшвидше адаптувати дитину до нового оточення; вихователь авторитарний, вимогливий та суворий, рідко усміхається та жартує, карає за будь-які порушення. Під час спілкування з таким вихователем дитина постійно напружена, боїться помилитися, не впевнена у своїх можливостях, замикається в собі, відмовляється виконувати вимоги і навіть відвідувати дитячий садок.

  •  

  •  

Корисні посилання

 

 

 

 

Логін: *

Пароль: *